Я просто не могла не написати цю статтю.

Тим більше, що причина, яка змусила мене «взятися за перо», є одночасно і радісною, і тією, що спонукає до роздумів.

А тепер з самого початку.

Наші гімназисти черговий раз вийшли переможцями літературного конкурсу «Слово. Образ. Митець.» Тільки в минулому році переможців було два, а в цьому – п’ять. П’ять, про яких харківською поетесою О.С.Тараненко, членом Національної Спілки Письменників України, (вона входила в склад журі), було сказано: «Гурток, дуже сильний за якістю».

Діти привезли відеозапис церемонії нагородження переможців. Саме перегляд цього відеозапису і став тим поштовхом, який породив дуже сильне бажання поділитися думками з читачами районної газети. «Зачепила» мене фраза Ольги Степанівни Тараненко: «Духовне, воно завжди б’є по кишені: треба не взяти, а дати». Саме  наші діти, наші юні поети, і є тими творцями духовності. «Це покоління, яке знає, що таке добро, що таке зло, і пробує на місце зла ставити добро», - так сказав про молодих літераторів Харківщини, назвавши їх своїми колегами, поет Віктор Бойко – також член журі конкурсу. Дуже приємно, що доказом його думки стали рядки з вірша нашої випускниці Аліни Глущенко:

Смертельно сушить сильне слово.

Солоні сльози – не на користь.

І стане серцю страшно скоро,

Бо править миром гріх – не совість.

Віктор Степанович зазначив, що «на душі трохи стає спокійніше: якщо людина знає, чому ми живемо погано, то людина знає, як жити гарно».

На наших дітей лягає дуже велика відповідальність: їм творити Україну. Знов цитую О.С.Тараненко: «Ми співтворці… Скільки і кому, як не нам, в думках творити Україну. Це від вас залежить, яка Україна буде. Яку ми її створимо, спочатку в думках, а потім ручечками, а потім своєю працею, така і буде Україна. Можливо, когось ми зможемо переконати, що все ж таки кращої від нашої Батьківщини для нас бути не повинно». Не знаю, як кого, але мене вже переконали рядки вірша Наталі Бондаренко, яку назвали відкриттям цього конкурсу:

Не надивлюсь на тебе, земле,

Люблю п’янку твою траву.

Вмиваюсь в росах, ніжних, теплих –

Це ж наше, наше рандеву.

Своїми віршами діти створюють історію, не просто фіксуючи факти, а пропускаючи їх крізь серце. А ця історія чесніша та правдивіше тієї, про яку ми читаємо в багатьох підручниках. Як сказав В.С.Бойко: «Історія та, яку ми бачимо самі, історія та, яка нашими словами передається паперу».

Дома. Деревья. Остановка.

Вот электричка. Вот парковка.

Бездушный правит здесь бетон.

Здесь дымных роз цветёт бутон.

Хочу отсюда я убраться!

Но мне же некуда деваться…

Погодьтеся, дуже легко впізнати сучасне місто і почуття сільської дитини у великому місті в рядках вірша Косогова Олексія «Город». І кожен впізнає радість від побачення зі знайомим з дитинства рідним краєм, близьким і до щему дорогим в невибагливих рядках маленької поетеси – шестикласниці  Христини Кобець:

Всё вокруг проснулось,

Солнцу улыбнулось.

Птицы все запели,

К лесу полетели.

А спроби Тетяни Шаправської осягнути найпотаємніше з усіх почуттів в віршах з циклу «Фіолетове кохання» свідчать про те, що на земній кулі все гаразд, якщо молоді люблять, хоча і страждають, але люблять! Саме це і дарує надію: світ буде жити далі.

Знаєш, «любий», наші стосунки –

Похмуре казіно посеред яскравого Сан-Дієго.

А ти –

Звичайнісінька рулетка.

Не буду ризикувати: поставлю на лицемірство…

Ну ось, я знову зірвала джек-пот!

Пам’ятаєте: «Якщо людина знає, чому ми живемо погано, то людина знає, як жити гарно».

Я ще раз передивляюся відеозапис. Тепер, коли пережила загальне враження і пропустила крізь серце і рядки віршів юних поетів, і виступи членів журі – поетів досвідчених і відомих, починаєш звертати увагу на інше: приміщення, в якому відбувається нагородження. Це невеличкий затишний зал Харківського відділення національної спілки письменників України, говорячи словами О.С.Тараненко, «буквально надиханий багатьма письменниками. І вся новітня українська література пробігла вітром у цьому залі». Увібрати в себе цю атмосферу творчості і величі духу – вже честь.

Дійсно, сутність духовного – давати, не вимагаючи чогось взамін. Давати, не чекаючи нагороди, не сподіваючись на подяку – просто так. Щастя, що таку здатність ще не втратили наші вчителі.

В.С. Бойко сказав, що книжка, яка об’єднає кращі конкурсні твори, буде не тільки здобутком авторів, вона буде здобутком вчителів, у яких автори сиділи чи за першою, чи за останньою партою, чи біля вікна. Саме учителі щодня несуть отой тягар, який на світ налягає з усіх боків. Але вчителям треба виходити до дошки перед класом, бути усміхненими, бути щедрими, щоб учити своїх авторів тому, як у такій ситуації, при такій погоді чи негоді все ж так мати бажання говорити слово, і щоб слово це було добрим, щоб слово це було щедрим. Щастя, що такі вчителі є в нашій гімназії.

Косогова Олена Олександрівна – вчитель зарубіжної літератури, вчитель- методист, має творчу іскру до поезії. Вона передає цей дар дітям і на уроках і на заняттях гуртка юних поетів при БДЮТ. Як наслідок, вже чотири роки поспіль її учні є переможцями обласного літературного конкурсу: «Слово. Образ. Митець.» Разом зі своїми вихованцями, які отримали дипломи І, ІІ, ІІІ ступенів, Олена Олександрівна була нагороджена  грамотою Харківської обласної організації Спілки письменників України за творчу плідну працю з юними літераторами та підготовку переможців обласного конкурсу юних літераторів «Слово. Образ. Митець.»

Л.Г. Терентьєва Директор Борівської гімназії №1, Заслужений учитель України.